вівторок, 3 лютого 2015 р.

Готуємось до ЗНО

Система віршування
Система віршування — залежний від особливостей фонетичної системи національної мови історично вироблений спосіб утворення віршового ритму. В українському віршуванні виділяють три системи: силабічну, тонічну й силабо-тонічну, інколи говорять також про верлібр як окрему систему.
Силабічна система віршування розглядає спосіб творення вірша за принципом рівності кількості складів у рядку (найчастіше 13, рідше-11) з одночасним нехтуванням їх наголошеності чи ненаголошеності. При цьому рядок розбивається паузою на дві частини, кожна з яких має ознаки синтаксичної й змістової завершеності. Римування парне, рима переважно жіноча. Силабічне віршування характерне для мов, що мають постійно наголошені склади (наприклад, чеська — перший, польська — передостанній, французька — останній тощо).
При тонічній системі віршування вірш твориться за принципом рівності кількості наголосів у рядках із одночасною відсутністю поділу цих рядків на стопи. Характерними рисами тоніки є: не обов’язково однакова кількість складів у рядку; різномісність наголосів у рядках; особлива роль прикінцевого наголосу, підтримуваного паузою й клаузулою; обов’язкова наявність рими; виразне членування вірша на долі, або побудова його у вигляді «драбинки» тощо.
Силабо-тонічне віршування - це спосіб творення вірша, заснований на закономірному чергуванні наголошених і ненаголошених складів із одночасним дотриманням принципу рівності й кількості складів у рядку.



Залежно від кількості складів, що рівномірно об’єднані навколо наголошеного складу, виділяють двоскладові, трискладові та чотирискладові (або пеони) розміри. До двоскладових належать такі розміри, як хорей, ямб, а також пірихій і спондей. До трискладових — дактиль, амфібрахій, анапест.
Вільний вірш, або верлібр, — вірш, типово позбавлений рівнорядності (тобто рядки можуть мати довільну кількість складів), поділу на стопи й строфи, рим і римування, однак який утворює поетичну єдність завдяки наскрізному ритму й інтонаційній подібності поєднуваних елементів. Існують різні види верлібрів, одні з яких зберігають окремі ознаки інших систем віршування, інші ж повністю організовані за своїми власними законами. Уперше верлібром скористався Й.Гете, особливої ж популярності набув наприкінці XIX ст. у творчості французьких символістів та ін. В українській літературі використовували верлібр Леся Українка, І.Франко, П.Тичина, І.Драч та ін.

 Віршові розміри в силабо-тонічній системі

Віршовий розмір — це кількість стіп у віршовому рядку і їх характер (двоскладовий або трискладовий).
Стопа — це повторювана частина віршованого рядка, що формується з одного наголошеного й одного, двох чи трьох ненаголошених. у силабо-тонічній системі віршування розрізняють дво- (хорей, ямб) та трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест) стопи.
Хорей (від гр. choreios, від chores — хор) — у силабо-тонічному віршуванні 2-складова    стопа з наголосом на першому складі ( _́ _ ).
Ямб (від гр. iambos — фракійський музичний інструмент) — у силабо-гонічному віршуванні 2-складова стопа з наголосом на другому складі ( _ _́ )
Дактиль (від гр. daktylos — палець; міра довжини) — у силабо-тоніці 3-складова стопа з наголосом на першому складі (_́ _ _).
Амфібрахій (від гр. amphibrachys — між короткими) — у силабо-тонічному віршуванні трискладова стопа з наголосом на другому (середньому) складі. (_ _́ _ )
Анапест (від грецького anapaistos — відбитий назад) — у силабо-тоніці 3-складова стопа з наголосом на третьому (останньому) складі (_ _ _́).
Вивчіть назви розмірів відповідно до розташування букв в алфавіті.
Двоскладові
Хорей
Ямб
Буква X йде перед Я, отже, хорей — наголос на 1-му складі, ямб — на 2-му
Трискладові
Дактиль
Амфібрахій
Анапест
Буква Д перед М, а М перед Н, отже, дактиль — наголос на 1-му складі, а анапест — на 3-му

Як визначити віршовий розмір

1) порахувати кількість складів у рядку (скільки голосних — стільки й складів);
2) схематично зобразити цей рядок у вигляді відповідної кількості рисок;
3) поставити    над рисками, що співвідносні з наголошеними складами, наголоси;
3) те саме зробити ще з двома-трьома рядками, розташовуючи риски рядків строго одна під одною;
4) простежити закономірність у повторі наголошених складів по вертикалі;
5) визначити, чи це закономірність у межах двох складів, чи у межах трьох;
6) поставити вертикальні риски на межі повторюваної кількості стіп;
7) порахувати кількість повних стіп — це і є віршовий розмір.
Наприклад, у рядкові «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю» — 12 голосних,
отже, креслимо 12 рисочок (_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ), далі над ними ставимо наголоси (_ _́ _ _ _́ _ _ _́ _ _ _́ _); помічаємо, що наголос закономірно повторюється на кожному другому з трьох, тож ставимо вертикальні рисочки (_ _́ _ | _ _́ _ | _ _́ _ | _ _́ _). Отже, отримуємо 4 повних стопи з наголосом на середньому складі, а це амфібрахій. Перевіряємо себе ще на 2-3 рядках.
Робимо висновок: вірш «Дивлюсь я на небо...» написаний 4-стопним амфібрахієм.

 Строфа, рима, римування, види римування

Строфа (від гр. strophe — поворот, зміна) — повторюване в певному вірші поєднання кількох (двох і більше) віршових рядків, пов’язаних між собою певною системою рим, типово закінченістю фонетичного малюнка й синтаксичною цілісністю або лише інтонацією й ритмом (у верлібрах). Виділяють значну кількість видів строф, зокрема: двовірш (дистих), тривірш (терцет), чотиривірш (катрен), п’ятивірш (квінтила), шестивірш (секстина), семивірш (септима), восьмивірш (октава), дев’ятивірш (нона), десятивірш (децима) та ін. Виділяють також так звані тверді (або канонічні) строфи, де, крім визначеної кількості повторюваних рядків, обов’язковими можуть бути вимоги щодо типу рим, способу римування. До таких строф, наприклад, відносять терцину (3 рядки: аба бвб вгв г), рондель (13 рядків аабб), сонет (14 рядків) тощо.
Рима (від гр. rhythmos — розмірність, узгоджуваність) — співзвучне закінчення рядків у вірші.
Римування — це характер розміщення рим у вірші, способи їх співвіднесення одна з одною.
Види римування в катрені — це способи розставляння й поєднання співзвучних закінчень рядків (рим) у чотирирядковій строфі (катрені). Виділяють декілька видів римування, зокрема в катрені можуть бути представлені парна, перехресна та кільцева співвіднесеність рим, а також монорима. Найпростішим видом римування вважається парне, за якого кінцевий елемент першого рядка римується зі співзвучним кінцевим елементом наступного. Схема цього римування в катрені така: аабб. Слід пам’ятати, що цей спосіб римування в літературознавстві називають кількома термінами, а саме: парне, суміжне, паралельне. При перехресному римуються кінцеві елементи першого та третього й другого та четвертого рядків. Схематично для катрена так: абаб. Кільцеве римування передбачає, щоб кінцевий елемент першого рядка був співзвучний кінцевому елементу четвертого, а другого — третьому. Схема цього римування для катрена така: абба. Про монориму як вид римування є підстави говорити тоді, коли всі або більша частина рядків вірша закінчуються однаковими співзвучними елементами (аааа).
Для з’ясування виду римування в будь-якому вірші прийнято створювати схеми, використовуючи малі літери українського (а, б, в, г, д та ін.) чи латинського (a, b, с, d та ін.) алфавіта, де співвідносні римовані рядки позначатимуться однією літерою, наприклад:
Все йде, все минає — і краю немає.
а
а
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
в
б
І дурень, і мудрий нічого не знає.
а
а
Живе... умирає... одно зацвіло...
в
б
Отже, у цих рядках — перехресне римування (авав або абаб).

Немає коментарів:

Дописати коментар