вівторок, 3 лютого 2015 р.

Готуємось до ЗНО

Жанри творів ЗНО

Назва творуАвторЖанр
"Ой Морозе, Морозенку"народісторична пісня
"Чи не той то хміль"народісторична пісня
"Бондарівна"народбалада
"Маруся Богуславка"народдума
"Віють вітри"Маруся Чурайпісня
"Засвіт встали козаченьки"Маруся Чурайпісня
"Слово про похід Ігорів"анонімнийгероїчна поема
"Повість минулих літ"Нестор Літописецьлітопис
"De libertate"Г.Сковородаліричний вірш
"Всякому місту - звичай і права"Г.Сковородаліричний вірш
"Бджола та Шершень"Г.Сковородабайка
"Енеїда"І.Котляревськийбурлескно-травестійна поема
"Наталка Полтавка"І.Котляревськийсоціально-побутова драма
"Маруся"Г.Квітка-Основ'яненкоперша україномовна соціально-реалістична сентиментальна повість
"До Основ'яненка"Т.Шевченкопослання (громадянська лірика)
"Катерина"Т.Шевченкосоціально-побутова поема
"Гайдамаки"Т.Шевченкореволюційно-романтична, історико-героїчна поема, перший український історичний роман у віршах
"Кавказ"Т.Шевченкосатирична поема (інвектива)
"Сон"Т.Шевченкосатирична поема (перша політична сатира)
"І мертвим, і живим..."Т.Шевченкопослання (громадянська + патріотична лірика)
"Заповіт"Т.Шевченколіричний вірш (громадянска лірика)
"Мені однаково"Т.Шевченколіричний вірш (громадянска лірика)
"Чорна рада"П.Кулішперший український історичний роман-хроніка
"Максим Гримач"Марко Вовчокродинно-побутове оповідання
"Кайдашева сім'я"І.Нечуй-Левицькийсоціально-побутова повість-хроніка

"Хіба ревуть воли, як ясла повні?" ("Пропаща сила")П.Мирний,І.Біликсоціально-психологічний роман (роман з народного життя)
"Мартин Боруля"І.Карпенко-Карийтрагікомедія
"Мойсей"І.Франкофілософська поема
"Гімн"І.Франколіричний вірш (громадянська лірика)
"Чого являєшся мені у сні"І.Франколіричний вірш (інтимна лірика)
"Тіні забутих предків"М.Коцюбинськийповість
"Intermezzo"М.Коцюбинськийновела
"Земля"О.Кобилянськаповість
"Лісова пісня"Леся Українкадрама-феєрія
"Сontra spem spero"Леся Українкаліричний вірш (філософська + особиста лірика)
"Камінний хрест"В.Стефаникпсихологічна новела
"Блакитна панна"М.Воронийліричний вірш (пейзажна лірика)
"Чари ночі"О.Олесьроманс (інтимна лірика)
"О слово рідне, орле скутий"О.Олесьліричний вірш (патріотична лірика)
"Ви знаєте, як липа шелестить"П.Тичиналіричний вірш (інтимна + пейзажна лірика)
"Арфами, арфами"П.Тичиналіричний вірш (пейзажна лірика)
"О панно Інно"П.Тичиналіричний вірш (інтимна лірика)
"Молюсь і вірю"М.Рильськийліричний вірш (філософська лірика)
"Любіть Україну"В.Сосюраліричний вірш (патріотична лірика)
"Різдво"Б.-І.Антоничліричний вірш (філософська лірика)
"Момент"В.Винниченконовела
"Я (романтика)"М.Хвильовийновела
"Подвійне коло"Ю.Яновськийновела
"Шаланда в морі"Ю.Яновськийновела
"Місто"В.Підмогильнийурбаністичний роман
"Моя автобіографія"Остап Вишнягумореска
"Сом"Остап Вишняусмішка
"Мина Мазайло"М.Кулішсатирична комедія
"Україна в огні"О.Довженкокіноповість
"Зачарована Десна"О.Довженкокіноповість
"Пісня про рушник"А.Малишкопісня (особиста лірика)
"Лебеді материнства"В.Симоненколіричний вірш (колискова)
"Як добре те, що смерті не боюсь я"В.Стусліричний вірш (патріотична + філософська лірика)
"О земле втрачена, явись"В.Стусліричний вірш (патріотична лірика)
"Балада про соняшник"І.Драчмодерна балада
"Стилет чи стилос"Є.Маланюкліричний вірш
"Маруся Чурай"Л.Костенкороман у віршах
"Українське альфреско"Л.Костенколіричний вірш (філософська лірика)
"Страшні слова, коли вони мовчать"Л.Костенколіричний вірш (філософська + громадянська лірика)
"За мить щастя"О.Гончарновела
"Три зозулі з поклоном"Г.Тютюнникновела
"Тигролови"І.Багрянийпригодницький роман

Жанр(від фр. genre — рід, вид) — термін, що вживається неоднозначно. Інколи його застосовують як синонім до терміна рід (літератури), тоді говорять про епічний жанр (= епос), ліричний жанр (= лірика), драматичний жанр (= драма, або драматургія). Таке вживання зумовлене значенням цього слова у французькій мові (рід, вид) та європейською літературознавчою традицією. Проте у вітчизняному літературознавстві терміни «рід» і «жанр» зазвичай розмежовують: рід уважають загальним (родовим) поняттям щодо жанру — часткового, видового поняття. У такий спосіб удається уникнути небажаної синонімії й більш чітко структурувати та класифікувати явища літератури. Таким чином, у межах роду виділяють видові форми, або жанри. І навпаки, видові форми (жанри), які змальовують життя подібними способами, дозволяють виокремлювати роди літератури. Отже, жанр — це видова форма певного роду літератури (епосу, лірики, драми або їх поєднань), що історично викристалізувалася й набула певних, традиційних ознак.

Кожен рід реалізується в певних художніх видових формах, або жанрах.
Залежно від ідейно-тематичної домінанти в межах кожного жанру виділяють підвиди (різновиди, піджанри, жанрові форми, види творів за тематикою). Наприклад:
•    романи бувають пригодницькі, історичні, філософські, психологічні, родинно-побутові, історико-філософські тощо;
•    вірш може бути патріотичним, громадянським, політичним, пейзажним, інтимним, філософським;
•    драма може бути феєрією (казковою), ліричною, романтичною;
•    поема може бути героїчною, сатиричною, бурлескно-травестійною;
•    казки можуть бути фантастичні, про тварин, соціально-побутові.
У подальшому при визначенні специфіки творів за тематикою буде використовуватися термін «тематичний різновид» або «тематичний різновид жанру».

 Епічні жанри

В основі розподілу епічних текстів на жанри значною мірою лежить розмір. Залежно від цього виокремлюють великі (епопея, роман, роман у віршах), середні (повість, кіноповість), малі (оповідання, новела, казка). Зрозуміло, що розмір твору визначає обсяг сюжету, кількість персонажів тощо. В окремих випадках для відмежування жанрів беруть до уваги й інші характеристики, наприклад, повість і кіноповість однакові за розміром, але різні за використовуваними прийомами зображення.
Епопея — великий за обсягом епічний твір або низка (цикл) творів, об’єднаних задумом, сюжетом, персонажами, де зображено масштабну картину суспільного життя якоїсь історичної епохи в усій її складності й суперечливості (часто це історичні полотна про визначні події, діяльність відомих людей тощо).
Роман(від фр. roman — твір, написаний однією із романських мов) — жанр епосу; великий за обсягом твір зі складною сюжетно-композиційною структурою, значною кількістю персонажів, характери яких розкриваються в багатьох ситуаціях в усій повноті й суперечливості протягом тривалого часу. Роман, на відміну від повісті, орієнтований не стільки на зображення внутрішнього світу людини, скільки на показ розвитку людини (людей) на тлі виразно окресленої епохи, суспільного життя, історичних подій та ін. Ця здатність романної форми зробила жанр провідним у літературі XIX — XX ст. Іноді кілька романів одного автора бувають пов’язані ідейним задумом, сюжетом, образами та ін., у такому разі говорять про роман-дилогію, роман-трилогію, роман-тетралогію та цикл романів.
Роман у віршах — різновид роману, написаний віршованою мовою; великий за обсягом твір складної композиційно-сюжетної будови, у якому розгорнуто широку картину суспільного, історичного чи побутового життя із залученням значної кількості персонажів, характери яких розкрито більш або менш детально в значній кількості подій із увагою до почуттів.
Повість — жанр епосу; середнього розміру прозовий твір, який за широтою художнього охоплення дійсності, перебуває між оповіданням і романом. Для повісті так само, як для оповідання, характерний найчастіше однолінійний сюжет, розгортання якого відбувається, на відміну від оповідання, за рахунок зображення декількох епізодів із життя одного або декількох персонажів. Із романом повість об’єднує характер розгортання сюжету, зображення персонажів, можливість створення більш виразного суспільного, історичного тла оповіді чи розповіді. Різняться ж ці жанри тим, що роман орієнтований на створення цілісної картини світу, у якому відбуваються події, проходить життя людей та ін., а повість — цілісної картини людини, яка живе у світі.
Кіноповість (від гр. kineo — рухаю) — специфічний літературний твір, якому притаманні всі якості повісті й водночас елементи, притаманні кінематографу як виду мистецтва. Ознаками кіно є фрагментарність, монтажна композиція, лаконізм діалогів, динамізм сюжету. Ознаками повісті є епічний принцип зображення життя, авторські відступи, яскраві пейзажні картини. Видається, що ніяк поєднати непоєднуване, наприклад, фрагментарність з епічністю. Проте саме в цьому виявляється специфіка кіноповісті. Осягаючи значні пласти реальної дійсності, автор використовує монтажну композицію, яка нагадує окремі кадри, з’єднані між собою в художню цілісність і творчим задумом письменника, і розвитком художньої ідеї. Важливу роль відіграє оповідач, у вуста якого автор вкладає своє бачення життя, проблем, а. також ліричні, філософські чи публіцистичні відступи, що є тим містком, який поєднує окремі епізоди-кадри.
Оповідання — жанр епосу; невеликий за обсягом прозовий твір, який типово має одну сюжетну лінію, що заснована на зображенні одного (рідше декількох) епізоду із життя одного (рідше кількох) персонажа, характеризується непоквапливою оповіддю (від 1-ої особи) або розповіддю (від 3-ої особи) про певну невелику ситуацію. Через малоформатність для жанру оповідання важливого значення набуває художня деталь — засіб концентрованого передання митцем певних смислів, асоціацій, ідей. Такими характеристиками, як логічність і послідовність у розвитку дії, слабка динаміка розгортання сюжету, увага часто до звичайних, буденних ситуацій, оповідання різниться від новели. Термін «оповідання» в українську літературу чи не вперше ввела Марко Вовчок.
Новела (від іт. novella — новина) — так само, як оповідання, невеликий за обсягом прозовий твір, для якого, на відміну від оповідання, характерний динамізм оповіді, акцентування уваги на деталях, психологічно гострих моментах у житті людини, суспільства. Істотною ознакою новели часто є парадоксальність зображуваного в ній.
Запам’ятайте походження слова «новела» й тоді завжди легко відрізнятимете новелу від оповідання: у новелі завжди є елемент новизни, несподіваності.
Літопис — це жанр історичної, наукової літератури, метою якого була фіксація подій за роками. У літописах часто наявні вставні оповідання, засновані на старовинних переказах, історичних піснях, легендах (перекази про Кия, Щека й Хорива та їхню сестру Либідь, оповідання про княгиню Ольгу тощо в літописі «Повість минулих літ»). Виклад у літописах часто образний, емоційний. Тому літописи є не лише історичними, а й літературними творами. У Європі нашим літописам відповідають аннали й хроніки.
Притча — невелика за обсягом, максимально типізована (тобто подаються лише типи, а не індивідуалізовані образи й персонажі) оповідь, побудована за принципом унаочненої конкретизованої (на прикладах конкретних, відомих, зрозумілих образів) схематизації якоїсь абстрактної ідеї повчально-дидактичного змісту. Може існувати в прозовій, поетичній і драматичній формі. Може мати, але частіше не має, виходу на відкрито заявлену авторську позицію у вигляді висновку, моралі. Сюжет не здатний до розвитку. Композиційно елементарна: відсутні описи місця, часу, характеристики персонажів. Усе, що вводиться до притчі, подається тоталізовано, узагальнено, без уваги на деталі. Персонажі — зазвичай людські істоти, мінімально схарактеризовані за родинною, професійною, соціальною, фізіологічною ознакою (батько, син, кравець, багатий, сліпий).
Усмішка — жанр епосу; близький до фейлетону та гуморески, невеликий за обсягом твір гумористичного або іронічного характеру, уведений у літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки полягає в поєднанні побутових замальовок, жанрових сценок із авторськими відступами, у лаконічності й дотепності, доброзичливому гуморі.

 Ліро-епічні жанри

В основі розподілу драматичних творів на жанри лежить як розмір (великі — поема й дума, середні — балада, історична пісня; малі — байка, гумореска), так й особливості зображення дійсності, тематики, композиції тощо. Наприклад, історична балада й історична пісня подібні за розміром, але в баладі буде більш гострий, динамічний сюжет і діалоги.
Поема (від гр. роіета) — ліричний, епічний, ліро-епічний твір із розгорнутим сюжетом і широким розвитком образу ліричного героя. Це переважно віршований твір, у якому зображені значні події та яскраві людські характери. Для поеми властиві динамізм, напруженість, повне розкриття характерів персонажів, зокрема головних. Поема як літературний жанр певними рисами близька до такого жанру усної народної творчості, як дума. Первісно поема була епічним твором, що виростав із народних героїчних пісень і сказань про якісь історичні події й здебільшого мав міфологічне забарвлення. Такими поемами є давньогрецька «Іліада» Гомера, давньоримська «Енеїда» Вергілія, старофранцузька «Пісня про Роланда», давньоруське «Слово про Ігорів похід», українські думи. Яскраві зразки поеми в українській літературі створили Т. Шевченко («Сон», «Гайдамаки»), І. Франко («Мойсей») та ін.
Дума — жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який викристалізовувався мандрівними співцями-музиками (кобзарями, лірниками, бандуристами). На сьогодні відомими є імена деяких виконавців дум (Остап Вересай, Іван Стрічка, Прокіп Скряга, Архип Никоненко та ін.). За обсягом думи більші від історичних і баладних пісень, із якими мають генетичний зв’язок. У структурі думи є заспів, або заплачка,основна розповідьзакінчення, або славословіє. Своєю віршовою й музичною формою цей жанр фольклору репрезентує вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Рими в думі переважно дієслівні. Для неї характерні заперечні паралелізми, традиційні епітети, тавтологічні вислови. Стиль думи урочистий, піднесений, чому сприяє використання архаїзмів, уповільнення розповіді тощо.
За тематикою виділяють думи:
1) про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників і турецьку неволю;
2) про героїчну боротьбу народу проти польсько-шляхетського поневолення (доба Хмельниччини та гетьманщини);
3) соціально-побутові.
Своєрідним відповідником думи в писемній літературі можна вважати поему.
Речитатив (від лат. гесіїаге — читати вголос, декламувати) — спосіб промовляння, у якому поєднано спів і декламацію, наспівне декламування, протяжне нерівномірне проказування, засноване на емоційно забарвлених мовних інтонаціях, підвищеннях і пониженнях голосу, паузах тощо. Речитативом виконуються українські народні думи під музичний супровід бандури, кобзи чи ліри.
Своєрідним аналогом речитативу на сьогодні є реперські наспівування.
Балада (від фр. Ьаііаге — танцювати) — невеликого розміру ліро-епічний поетичний твір фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Для цього жанру характерними є мотиви нещасливого кохання, несподіваного повороту життя, трагічного сімейного життя, якихось гострих історичних подій, таємничих і метаморфозних (перетворювальних) ситуацій. Драматизм сюжету передбачає відповідну композиційно-сюжетну будову, орієнтовану на зображення пікової ситуації, відсутність розлогих описів (пейзажів, портретів), напружений діалогізм тощо. Першими записаними прикладами народної балади є «Піснь про козака Плахту» (1625 р., запис Івана Дзвоновського), «Дунаю, Дунаю,чом смутен течеш?» (запис Яна Богослова). Жанр балади, зародившись в усній народній творчості, надалі поширився й у літературі (П.Гулак-Артемовський — перший баладник у нашій літературі, І.Вагилевич, Т.Шевченко, П.Куліш, О.Влизько, І.Драч, С.Жадан). Жанр балади був особливо актуальним для романтичної літератури, оскільки відповідав настанові цього художнього напряму на протиставлення ідеального й реального, бажаного й наявного, на зображення гострих, конфліктних ситуацій у житті ідеальних героїв.
Байка (від застарілого баяти — розповідати) — коротке прозове або віршоване алегоричне оповідання, у якому закладено дидактичний (виховний) зміст, найчастіше спрямований на викриття людських вад. Композиційно складається з оповідної частини (власне байки) та висновку, що в різних авторів називався по-різному (сила, повчання, мораль). Висновок — це своєрідна епіграма, у якій стисло викладено пряме значення ситуації й образів, поданих в основній частині у вигляді персоніфікованих тварин, предметів і їх стосунків тощо. Становлення жанру байки пов’язують з іменем давньогрецького раба Езопа (VI ст. до н.е.), який створював повчальні історії в художній алегоричній формі. Звідси походить і фразеологізм «езопівська мова» — прихована, непрямого значення мова.
Гумореска — невеликий за обсягом прозовий або віршований твір, у якому люди та події, що з ними відбуваються, зображені з використанням гумору й іронії. Жанр бере початок у фольклорі й продовжує розвиватися в літературі, зокрема в інтермедіях, пізніше у творчості Є.Гребінки, М.Гоголя, С.Руданського, Валеріана Пронози (В.Блакитного), О.Ковіньки, Остапа Вишні.
Послання — поетичний або прозовий твір, у якому автор, звертаючись до певної особи чи кола осіб, закликає замислитися, спонукає до роздумів над якимось актуальним, гострим, суперечливим, болючим питанням, паралельно викладаючи й відстоюючи свій погляд на нього. Цільова настанова послання передбачає, щоб у ньому широко використовувалися різноманітні риторичні прийоми й фігури. Зокрема для послань характерні звертання, риторичні питання, окличні речення, антитези, порівняння, різноманітні тропи та ін. Перші зразки цього жанру представлені в давньогрецькій і давньоримській літературах (наприклад, «Послання до Пізонів», де було викладено погляди на художню творчість і правила мистецтва, Горація Флака — римського поета І ст. до н.е., — якого уважають зачинателем цього жанру в поезії), у християнській літературі (наприклад, послання апостолів до різних народів). Християнську традицію наслідував в українській літературі Т.Шевченко в поемі «І мертвим, і живим...», але найяскравіше жанр послання представлено у вітчизняній словесності у творчості І.Вишенського.

 Ліричні жанри

Поділ лірики на жанри не характеризується чіткістю. З огляду на те, що лірика — це передусім твори, які передають почуття й не мають сюжету, ліричні твори не можуть бути великими. їх розмежування здійснюється в основному за тематикою, за способом виконання, за домінантним почуттям.
Поезія (від гр. роііо — творю, створюю) — 1) у широкому значенні — словесна творчість, літературне мистецтво, що відображає дійсність у художніх образах; 2) у вужчому значенні — на противагу прозі, це твори, написані віршами, ритмічно організованою мовою; 3) у ще вужчому значенні — синонім до назви будь-яких ліричних жанрів.
Ліричний герой — особа, думки, почуття, враження якої висловлені в ліричному творі. «Я» ліричного героя не рівнозначне «Я» реального автора ліричного твору: звичайно устами ліричного героя автор «говорить» ніби й про свій внутрішній світ, але водночас надає вимірам цього світу узагальнено-абстрактного, загальнолюдського значення.
Вірш — 1) жанр лірики; невеликий за обсягом твір, який не має ознак, що притаманні іншим ліричним жанрам; 2) загальна назва для будь-якого ліричного твору; 3) віршовий рядок.
Пісня — жанр лірики; словесно-музичний, тобто синкретичний твір, призначений для співу, завдяки чому має виразну ритмізацію, строфічну будову (куплети) часто з повторюваними компонентами — заспівом, приспівом (рефреном).
Романс (від лат. romance — романський) — жанр лірики; невеликий за обсягом ліричний твір, що призначений для співу, на філософські, любовні, сімейно-побутові теми, наприклад, «Чари ночі» Олександра Олеся.
Сонет (від іт. sonetto — звучати) — віршова тверда строфа, яка виникла в Італії в XIII ст. Це складна строфа з 14 рядків (два катрени й дві терцини) 5-стопного ямба з таким римуванням: абба абба або абаб абаб (перша композиційна частина вірша) і ввг дгд або ввг ддг (друга частина вірша). Змістовно класичний сонет має розвиватися за такою логікою: теза (1-ий катрен) — антитеза (2-ий катрен) — констатація нерозв’язності конфлікту (1-а терцина) — констатація гармонії (2-а терцина) на зразок — «я тебе люблю» — «ти мене не любиш» — «нам ніколи не бути разом» — «любов усе переможе».
Гімн (від гр. hymnos — похвальна пісня) — традиційно це була урочиста пісня на честь богів, видатних подій, героїв, нині це в основному державні, партійні, революційні, релігійні пісні, що виконуються під час святкових торжеств, під час парадів, демонстрацій тощо («Гімн» Івана Франка).
Медитація (з лат. — роздуми) — жанр лірики, віршований твір філософського змісту, де поет розмірковує над так званими «вічними» проблемами: життя й смерть, любов і ненависть, відданість, вірність і зрада, віра й безвір’я, поет і маса, герой і натовп тощо. До жанру час від часу звертаються майже всі поети. Особливо медитація була популярна серед сентименталістів і романтиків, для художнього методу яких притаманна поглиблена увага до внутрішнього світу людини й до «вічних» проблем.

Драматичні твори

В основу розподілу драматичних творів на жанри покладено не розмір твору, а спосіб осмислення дійсності: на одну й ту саму тему можна подивитися по-різному — зі сміхом, із розумінням, що так воно і є, із глибоким переживанням.
Слово «п’єса» є загальною назвою для драматичних творів будь-якого жанру й підвиду. Слово «драма» використовується й у значенні назви роду літератури, і в значенні назви жанру.
Драма (власне драма) — п’єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Автор розкриває психологію героїв, досліджує еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. В Україні драма розвинулася на початку XIX ст. (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко), де можна було помітити риси шкільної драми й вертепу. Свого піку українська драма досягла в II пол. XIX ст. (І.Карпенко-Карий, М.Кропивницький, М.Старицький), коли з’явилися твори про життя інтелігенції, міщан, про взаємини міста й села.
Драма-феєрія (фр. feeriе — фея, чарівниця) — різновид драми, який побудований на фантастично-казковому сюжеті; театральна вистава, яка призначена для виконання на сцені з використанням різноманітних ефектів (світлових, шумових), вибагливих декорацій, щоб вразити глядача («Лісова пісня» Лесі Українки).
Комедія (від гр. komos — весела юрба й oide — пісня) — п’єса, де засобами комічного розвінчуються негативні суспільні, побутові, моральні явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині. Витоки української комедії в інтермедійній частині шкільної драми та вертепу XVII-XVIII ст. У XIX ст. з’явилися комедії, що розкривали життя й побут українського народу в нових суспільно-історичних умовах. Традиції української комедії продовжені в XX ст. (М.Куліш, І.Кочерга, О.Коломієць та ін.).
Трагедія (від гр. tragos — цап та oide — пісня) — п’єса, зміст якої ґрунтується на спробі вирішення гострого, непримиренного конфлікту в житті дійової особи та яка має глибокий філософський зміст. Трагедія, як правило, закінчується загибеллю головного героя. В українській драматургії жанр часто пов’язаний із зображенням якихось історичних подій («Сава Чалий» І.Карпенка-Карого, «Оборона Буші» М.Старицького та ін.).
Трагікомедія — п’єса, що об’єднує риси комедії й трагедії, частково перегукуючись із фарсом («Володимир» Ф.Прокоповича).
Друкований текст п’єс складається з реплік і ремарок.
Репліка (від лат. герlісо — заперечую, відповідаю, розкриваю) — 1. Коротка фраза, вислів у відповідь; у літературному творі коротка фраза, яку говорить один персонаж у відповідь на слова іншого персонажа. 2. Кожна окрема фраза в діалозі. Ремарка (від фр. remarque — примітка, помітка) — авторські зауваги, пояснення, примітки в тексті драматичного твору про місце, час, обстановку, де відбувається дія, про зовнішній вигляд, вік, міміку, жести, манеру мовлення, психологічний стан, учинки дійових осіб тощо.

Тематичні різновиди сюжетних творів (епічних і драматичних)

Залежно від змісту, характеру відображення дійсності, сюжетної специфіки, часу розгортання подій сюжетні твори поділяються на: історичні, соціально-психологічні, соціально-побутові, пригодницькі, фантастичні, філософські, біографічні тощо.
Історичні — це твори, в основу яких покладено історичну подію, у яких зображено реальні історичні персоналі!'. Історична правда в таких творах сусідить із художнім вимислом («Гайдамаки» Тараса Шевченка).
Соціально-психологічні — це твори, у яких художньо осмислюється проблема людини в соціумі. Існуючи в цьому світі як істота соціальна, людина приречена на те, щоб зазнавати постійного впливу на себе з боку соціуму. Цей вплив на її психіку може бути як позитивним, конструктивним, так і негативним, деструктивним («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного).
Соціально-побутові — твори, орієнтовані на художнє відображення суспільства й окремих його членів в умовах звичайного, повсякденного їх існування («Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького).
Пригодницькі — твори насичені значною кількістю незвичайних подій (подорожей, зустрічей, утеч та ін.), характеризуються несподіваними поворотами, розв’язками. Розвиток дії в пригодницькому творі динамічний, що дозволяє утримувати читача в постійній напрузі й очікуванні щонайнеймовірніших пригод («Тигролови» Івана Багряного).
Фантастичні — твори, у яких зображено таку дійсність, що не збігається з реально наявною. Художня дійсність фантастичного роману є результатом фантазії митця, який виходить за межі звичайного, відомого й моделює «новий» світ («Сонячна машина» Володимира Винниченка).

Тематичні різновиди несюжетних творів (ліричних)

Залежно від ідейно-тематичної домінанти ліричні твори поділяються на такі види, як філософські, патріотичні, громадянські, пейзажні й інтимні. Зрозуміло, що межі між ліричними творами за тематикою не чіткі.
Інтимна лірика зорієнтована на відображення в поетичній формі переживань і відчуттів ліричного героя, що належать до сфери особистого, приватного, а не громадського, публічного. Любов, дружба, зрада, душевні переживання ліричного героя — основні мотиви інтимної лірики.
Громадянська лірика в поетичній формі відображає почуття ліричного героя, пов’язані з усвідомленням ним себе як частини суспільства, громадянина, якому не байдужі проблеми громади.
Патріотична лірика близька до громадянської, однак, на відміну від останньої, основна увага в ній приділяється не просто громадянинові, а патріотові — тому, для кого любов до своєї землі, свого роду є найвищою цінністю й своєрідним обов’язком. Заради свободи й процвітання своєї батьківщини патріот живе і творить, а в разі потреби йде на самопожертву.
Пейзажна лірика характеризується тим, що в ній поетичному змалюванню піддаються картини природи, краєвиди, певна місцевість.
Філософська лірика є поетичним осмисленням «вічних» питань людини та людства в цілому, таких, наприклад, як життя і смерть, любов і ненависть, призначення людини в цьому світі тощо.
Щоб легко запам’ятати різновиди жанрів, можна скористатися схемами. Для сюжетних творів використовуємо вектор «від минулого через теперішнє до майбутнього», а для несюжетних — кола «від найближчого до найдальшого», де в центрі кола «Я», а на периферію йдуть кола-сфери Я-існування в цьому світі.
Схема 3. Тематичні різновиди сюжетних творів (епічних і драматичних)
Схема 4. Тематичні різновиди несюжетних творів (ліричних)
На схемах наведені основні тематичні різновиди, хоча в кожному конкретному випадку треба аналізувати детально твір, щоб установити його тематичну специфіку й можливість його віднесення до однієї з названих груп чи до якоїсь іншої.

Немає коментарів:

Дописати коментар