понеділок, 31 жовтня 2016 р.

Видатні українці

                                            У вінок Великому Каменяреві

     2006 року Україна святкує славний ювілей – минає півтора століття від дня народження Івана Франка, всесвітньо знаного поета, прозаїка, драматурга, публіциста, перекладача й видатного вченого, номінованого на Нобелівську премію, якої він був безперечно гідний. Внесок Івана Франка до української літератури і культури загалом величезний, та й працював він не заради хоч би й найвищих нагород. Він був робітником на культурній ниві, і його вагомий доробок – понад 100 томів – не лише підняв цілі пласти національного життя, а й завдяки зверненню до загальнолюдських цінностей не втратив актуальності й донині.

Франко вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок Івана Яковича став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі». Свої погляди на величність постаті Каменяра та актуальність його творів для сучасної багатостраждальної Україна виклала дев’ятикласниця Люда Кабак:

Універсальна особистість, апостол правди, який випередив свій час, багатогранний учений, український велет, який жадібно ловив нові віяння, найтонші коливання атмосфери  в суспільстві, перебував у вічному русі, жазі пізнання, інтелектуал-пророк, що прагнув осягнути, осмислити, збагнути й передати безцінний досвід нащадкам – саме таким бачу тебе, Іване Франку, хоча й минуло вже сто літ за межею Вічності. Але чому знову й знову нація звертається за порадою до слів західноукраїнського титана, невпокореного Прометея?
                                                                      
       В історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. Хтось прославився чудовими ліричними витворами, у когось було життя, варте подиву та пошани, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого напряму… А про тебе, Іване Франку, можна говорити багато й довго, адже ти належиш до геніїв людства: якими тільки талантами тебе не наділила природа! Поет, прозаїк, драматург, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч – таке поєднання в одній людині є рідкісним. Майже кожен твій твір ставав феноменальним явищем не лише в українській  літературі, більше того, не було такого яви­ща в тогочасному суспільно-культурному світі, яке б залишилося поза твоєю увагою і яке б не знайшло у твоїй творчості  живого від­ображення. «Вірогідно мало знаємо ми про нашого Івана Франка… Він намагався збудувати не тільки національно-соціяльну громаду. Він передусім жорстоко скальпував наше духовне єство та вимірював ступінь температури нашої душі. Він боявся за саму суть нас, нас як одиниць людських, як Божих творів вищого порядку, яким наказано вершити і завершувати все створене на землі. Іван Франко, як ніхто з наших послів у світ вічного, намагався зробити з нас людей», - ці слова відомого письменника Уласа  Самчука, сказані півстоліття тому, допомагають нам, людям XXI століття, зрозуміти твої думки, віддалені століттям горя та борні народу за свободу.
        Але є те, до чого ти йшов усе життя,  вистраждав, виплавив у горнилі свого полум’яного слова, – поема «Мойсей». Це осмислення долі українського народу, трагічних шляхів його багатостраждального буття. Поневолені сусідами, кинуті на роздоріжжі історії, забуті в смутний час власними віроломними та користолюбними  лідерами, заблукані в пісках часу, у сумнівах, боротьбі євреї  все ж знаходять заповітну дорогу до омріяного майбутнього, перевтілюючись із маси в націю зусиллями пророка-будителя. Як ця давня історія була схожа на сучасну тобі Україну в бездержавному статусі, сплюндровану та занапащену своїми ж дітьми! Скільки таких будителів згинуло в ті часи, скільки провісників, подібно єврейському поводирю, не достукалися до душ та сердець сліпого люду, зате кричали та протестували  зневірені датани й авірони! Та де ж та сильна, уперта натура, яка освітить хай і тернистий, але омріяний шлях до кращого майбуття, об’єднає розтерзану на шматки націю, надихне й збудить молоде покоління? Адже саме йому, архітектору піщаних будинків, свідомість якого не затьмарена рабською покорою за десятки років блукання, належить будувати  вільне життя, бо це рух, прагнення до кращого. Твій погляд, Іване Яковичу, безнастанно вишукував того національного Провідника, який веде народ до «обітованої землі»,  тому цю поему я  сприймаю як пристрасний заповіт поета своїм нащадкам –українцям: не бути пасивними в пустелі бездіяльності, не стояти на місці, не дозволяти верховодити різним ошуканцям, позбутися комплексу меншовартості й навчитися цінувати себе як ментальність, як народ, як націю.

Кілька слів насамкінець.Усі ми звикли бачити в постаті Івана Франка в першу чергу українського письменника, поета, публіциста, перекладача, вченого, громадського і політичного діяча, але, попри це все, він був також людиною, людиною цікавою та неординарною.Ось деякі цікаві маловідомі факти з життя Каменяра:
·         Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років.
·         Перший вірш Франка «На Великдень 1871 року» не зберігся. Він був присвячений батькові
·         Іван смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив,  гриби, які варили, смажили, сушили на зиму. Донька пише: “Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата”.
·         Володів 14-ма мовами, перекладав українською з 48 мов, у тому числі і з східних. Коли у Львівському університеті не зміг отримати професорську посаду, став заробляти на життя журналістикою. Останні 7 років життя провів з паралізованою правою рукою (за сучасними медичними даними – інфекційний ревматоїдний поліартрит), через,  що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам.
·         У І.Франка було багато псевдонімів та криптонімів— Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин, Руслан, Іван Живий, Невідомий, Не-Давид, Не-Теофраст, Nonseverus, Vivus, Марко В-а, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, І. Ф., Ів. Фр., I. F., Iw. Fr., Ккк й інші (близько 100).
·         Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений – літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст і філософ. Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів), польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань, у т. ч. більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Він був одним із перших професійних українських письменників, який заробляв на життя літературною працею.
·         Помер Іван Франко без передсмертної сповіді, хоча бажання висповідатися мав. Однак, не вдалося знайти священика, якому поет зміг би відкрити свою душу. Спочатку поховали Івана Яковича в чужому склепі у Львові, на Личаківському кладовищі. Через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником, на якому Франко- каменяр «лупає сю скалу».
Ось такі цікаві факти з життя Івана Франка, а якщо ви читали якусь цікаву інформацію в інших джерелах,  лишайте її в коментарях.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-ivana-franka/ ,  gazeta.ua.



Немає коментарів:

Дописати коментар